Родина

Зрада

Заміж я вийшла рано. Не так, звичайно, як у східних країнах, а в 19 років. Але все одно – зараз, озираючись назад з висоти життєвого досвіду, вважаю, що в такому віці бігти під вінець зарано. Що я там міркувала? Не думала ні про що. Рвалася у доросле життя, та й все. Зустрілися ми з Ванею на першому курсі інституту, і пішло-поїхало. Через якийсь час і діти з’явилися, які в даний момент вже підлітки.

Як п’ятнадцять років після весілля пролетіли, я навіть не помітила: закінчувала інститут, паралельно працювала, рухалася по кар’єрних сходах, захищала кандидатську дисертацію, їздила на наукові конференції і виступала з доповідями на бізнес-зустрічах.

Одночасно з усім перерахованим вище вибирала і купувала квартиру, де чоловік робив ремонт. Він підприємець і завжди був вільніше. Працював сам на себе, правда, заробляв небагато. Але зате у нього був час сидіти з дітьми, коли я затримувалася на роботі або писала чергову наукову статтю.

Все у нас було нормально, як у всіх. Але як-то я звернула увагу, що чоловік постійно говорить про якусь дівчинку, з якою молодший син вчиться в одному класі. Просто всі вуха прожужжали! Мовляв, вона вся з себе така чудова, весела та спортивна, розумна і вихована, і молодшому шалено подобається.

– Напевно, у них перша любов, – таємничим шепотом повідомив чоловік.

– Ну добре, – сказала я. – У нього цих дівчаток ще знаєш скільки буде.

У вихідні я займалася наукою і особливо не вникала, чим займаються мої домашні. Не заважають, і добре. А ввечері син радісно випалив, що вони з татом ходили в музей. Разом з дівчинкою.

– Було круто! – видихнув він.

– Музей розвиває духовно, – схвалила я, не коментуючи присутність дівчинки.

На початку наступного тижня, як з’ясувалося, вони сходили в кіно, а в п’ятницю, поки я була на роботі, до дівчини в гості.

– Як – в гості? – сторопіла я.

– Дуже просто, – промовив чоловік. – А що тебе бентежить? Діти собі грали.

– А батьки дівчинки були в цей час вдома? – запитала я обережно. Дещо в даній ситуації мене напружило.

Я ніколи не дізнаюся, що хотів сказати чоловік, правду чи неправду, але він не встиг і рота розкрити, як син, не задумуючись, випалив:

– У неї одна мама. Вона така добра.

У серце мимоволі закрався холодок.

– А в музей з вами її мама теж ходила?

– Звичайно! – з викликом кинув чоловік.

Він явно нервував.

– Не може ж дівчинка в такому віці сама відвідувати музеї.

– А куди ви ще ходили? – я відчувала, що земля вислизає з-під ніг.

– В парк гуляти, в кафе за морозивом. – охоче ділився син.

– Тобі давно пора уроки робити, – раптом різко спинив його чоловік. – Іди до себе!

– Тобто, – підсумувала я, – ви вже два тижні зустрічаєтеся з дівчинкою та її мамою і проводите час разом.

– Так, вона вміє добре грати у м’яч, – радісно повідомив син.

– І що? – Чоловік гордо задер підборіддя. – У парку діти грали в м’яч, а після ми зайшли в кафе. Діти захотіли!

– Ну-ну, я так і зрозуміла.

– А ти, між іншим, була зайнята! – Він перейшов в атаку. – Як завжди!

– Ага, знайшов винного.

– А чому ти намагаєшся мене в чомусь звинуватити? ! – розлютився чоловік.

– Я нікого не звинувачую.

– Та з тобою неможливо розмовляти! – заявив він і включив комп’ютер.

Весь вечір я не знаходила собі місця. Невже чоловік мені зраджує? ! Душила образа. Я тут намагаюся, вкалую, всі для родини, а він! . . Втім, жодних доказів у мене не було, тільки підозри.

Перед сном чоловік поставив мене до відома, що вранці їде зі своєю мамою на дачу на кілька днів. Нічого незвичайного, він часто так робив. Його мати не чула в душі своїй хлопчика і вимагала, щоб він проводив з нею час. Мені не дуже подобалося, але я її розуміла: вона одна, на пенсії, роботи немає, інтересів немає, подруг немає, залишається тільки єдиний і улюблений син.

Чоловік сопів, а я лежала на своїй половині ліжка і дивилася в стелю. Коли у нас в останній раз був секс? І не згадаю навіть. Доползаю до ліжка втомлена, і нічого вже не хочеться. Як вийшло, що ми стали чужими людьми? Живемо немов сусіди. Навіть спільних тем для розмови немає. Коли я починала розповідати про наукових дослідженнях, Вані ставало нудно. Я це бачила і замовкала. Втім, і мені ніколи не подобалося слухати про його справи. Обговорювали хіба що досягнення синів і меню на вечерю. Досі мені здавалося, що це нормальний стан речей.

У мене були цілі вихідні, щоб у відсутність чоловіка розібратися в собі. Що не кажи, а факт можливої зради виводив з рівноваги. Звичний світ погрожував у будь-який момент завалитися. А я завжди віддавала перевагу стабільність.

Не те щоб я була без розуму від свого чоловіка. Але колись же була любов. Зазвичай якщо чуєш від знайомих про зради, то вважаєш, що з тобою такого не трапиться. А потім раз – і ти потрапляєш на місце обдуреної дружини. Наче доля тебе шляхом жеребкування вибирає.

Серед дня були моменти, коли я начебто відволікалася, а потім знову накатывало неприємне відчуття, ніби я балансую на межі прірви або ходжу по канату без страховки. У підсумку я вирішила, що не буду себе обманювати і вводити в оману, а прийму факти такими, як вони є. Очевидно, чоловікові сподобалася та жінка, раз він стільки часу проводить з нею та її дочкою. Адже чоловіки не просто так спілкуються з чужими дітьми. А дівчинка, яка подобається сину, – відмовка.

У неділю напрям думок змінилося. Я майже звикла до того, що ми з Ванею розлучаємося. Припустимо, квартира моя, але на чоловіка – діти після школи і ремонт дачі. Якщо розлучення, хто це буде робити? Незрозуміло, чи погодиться чоловік займатися цим після розлучення, адже чоловіки відразу заводять собі інші родини – через два місяці у нього буде зовсім інше життя.

Згадалася фраза, що депресія – це коли жалієш себе. Значить, треба припинити себе жаліти і підійти до питання з почуттям гумору. Але почуття гумору кудись геть запропастилось.

Перед поверненням чоловіка з дачі з’явився відгомін думки, що, може, нічого й не було, а я все понапридумывала. Але я смикнула себе – дала собі обіцянку не обманюватися, ось і тримай. Адже найстрашніше, що може бути, це не коли хтось обманює тебе, а коли ти обманюєш себе сама.

Чоловік повернувся з дачі як ні в чому не бувало. Звично буркнув: «Привіт» – і пішов приймати душ. Але мені потрібні були докази. Тому я взяла його телефон і стала перевіряти повідомлення. Листування була, але якась безлика. По ній не можна було визначити достовірно наявність роману. У повідомленнях вони домовлялися про час і місце зустрічі в музеї, парку. З дітьми. Ніяких тобі ласкавих прізвиськ або «люблю-цілую».

Тим не менш, коли Ваня вийшов з ванної, я влаштувала йому «розбір польотів», тикаючи під ніс мобільний.

– У тебе роман на стороні! – волала я істерично. – Знаєш, а я не проти, щоб ми розійшлися!

Чоловік подивився на мене дивним поглядом, а потім сказав, що я йому повинна довіряти. Природно, я відповіла, що не довіряю, так як привід є.

– Але я ж довіряю тобі, хоч ти працюєш в суто чоловічому колективі.

– Це інше. Вони колеги, а не чоловіки, і, крім того, за всі ці роки я не дала жодного приводу підозрювати мене.

Чоловік щось пробубнів на тему того, що я, напевно, втомилася, запрацювалася і що він мене любить. І пішов спати.

Замість сну я полізла в Інтернет. Набрала в пошуковику фразу: «Як визначити, що чоловік тобі зраджує? » Першою ознакою зради вважалося, якщо він усамітнюється з телефоном на балконі або іде виносити сміття з мобільним. Балкона у нас немає, викидаємо сміття по черзі, телефон в зоні доступності. Інші ознаки теж ясності не внесли: чужий запах на одязі (у мене нюх не собачий, на жаль), сліди помади на сорочці (не помічено, але міг замит), жіночі волосся на одязі (лупою обзавестися, чи що), різко зайнявся спортом (а ігри з м’ячем у парку вважаються? ), скоротилися заняття сексом (їх і так було не багато).

Так і не визначившись, а була зрада, вирішила зазирнути до чоловіка в електронну пошту. Якщо що, там можуть бути любовні листи! Але пароля-то я не знала, так що спроба не увінчалася успіхом.

Вранці поїхала на роботу. Посумувати і там не вийшло – шеф сказав, що я повинна зробити доповідь у професійній асоціації. Я з готовністю кивнула: не проблема. І до обіду була зайнята підготовкою слайдів і мови. Переживати з-за зради було колись. Після обіду розпочалася презентація, знову не до роздумів.

Віща на професійні теми перед уважними слухачами суцільно чоловічої статі, я зловила себе на тому, що дивлюся на них іншими очима. Помічаю те, що не бачила раніше, – привабливий чоловік чи ні, подобається він мені чи не дуже. А від вивчаюче-уважного погляду блакитноокого блондина, що сидить у центрі залу, мене кинуло в жар.

Продовжуючи доповідь, я про себе думала, що давно не відчувала інтересу сильної статі до своєї персони, та й сама не сприймала колег чоловіків.

Після презентації у присутніх було багато запитань, на які я охоче відповідала. А той самий блондин посміхнувся і сказав, що бачив мою опубліковану статтю.

– У мене їх більше двадцяти, – чомусь похвалилася я.

Блондин розсипався в компліментах. Шеф був задоволений.

З роботи я пішла у відмінному настрої, але, поки їхала додому, знову згадала неприємні перипетії останніх днів і зажурилася.

З порога сказала чоловікові, що хотіла б подивитися на його електронну пошту. Ваня замайорів, що я не довіряю йому.

– Так, не довіряю, – підтвердила я.

Чоловік невдоволено покосився на мене і пішов у дитячу перевіряти у хлопчиків уроки. А я на кухню, готувати вечерю.

Коли картопля доваривалась, чоловік з’явився в дверях кухні з ноутбуком.

– Дивись! Мені приховувати нічого!

Але мені його «електронкою» вже була не потрібна, за цей час він міг її почистити.

. Зрештою ми з чоловіком розлучилися. Тому що без обопільної довіри шлюб існувати не може. Тим більше такий, який став швидше за звичкою, а не союзом двох люблячих сердець.

Як-то, через кілька місяців після розлучення, в офісі шеф зустрів мене в дверях і повідомив, що керівництво просить, щоб я промодерировала робочу групу в асоціації. Він вважав, що це дуже важливо. У мене було повно основної роботи, але довелося погодитися.

За круглим столом був той самий блондин. Він багато виступав, говорив розумні речі. Я була приємно вражена. Після заходу, коли всі пішли, ми з ним ще простояли хвилин тридцять, обговорюючи останні зміни в сфері нашої роботи. І він проводив мене додому.

Може, доля спеціально послала мені цей досвід з підозрою чоловіка у зраді, втратою довіри? Або таким чином вона допомогла мені знайти свого блондина.

Зараз я дійсно щаслива, як, напевно, не була щаслива ніколи за останні п’ятнадцять років, за винятком моментів народження моїх дітей. Поруч зі мною людина, яка близька мені по духу, ми працюємо в одній сфері, і наші розмови з загальних питань тривають до ночі. Я більше не боюся здатися заумної, мені дуже подобається, що людина поруч не завжди згоден зі мною в професійній тематиці. Як кажуть, у суперечці народжується істина.

Я так і не впевнена на сто відсотків, змінив мені чоловік тоді чи ні, було у нього щось з тією жінкою або не було, але тепер мені абсолютно все одно. Я з оптимізмом дивлюся в майбутнє. Моє життя кардинально змінилася. Одним словом, уся ця ситуація пішла мені на користь.